Зведення вітряків на Полонині Руні: гаряча та актуальна тема

Будівництво вітрової електростанції на Полонині Руні на Закарпатті несподівано перетворилося з локального інфраструктурного проєкту на сенсаційну енергетично-екологічну дискусію країни. Проєкт компанії «Вітряні парки України» планує встановлення 30 вітроустановок загальною потужністю до 156 МВт у межах Тур’є-Реметівської громади — і саме він порушив старе, але болюче питання: якою ціною має розвиватися «зелена» енергетика в Україні.

Спалахом для масштабної полеміки стало повідомлення міністра економіки, довкілля та сільського господарства Олексія Соболева про надання позитивного висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД). Рішення ухвалили попри понад 500 звернень від природоохоронних організацій та громадян, більшість з яких виступали проти будівництва.

У міністерстві підкреслюють: ділянка не входить до природно-заповідного фонду, не є пралісом чи водно-болотним угіддям міжнародного значення, а проєкт не передбачає вирубки лісів — доступ до майданчиків здійснюватиметься дорогою, яка існує. Окрім того зазначається, що територія ще з 1960-х років зазнавала людинотворного впливу через колишній військовий об’єкт, а у 2023–2024 роках було проведено детальні екологічні дослідження з урахуванням міграції птахів і активності кажанів.

Головний аргумент — політичний: реалізація ВЕС відповідає рішенню Верховної Ради, яка позначила гірські території Карпат як зони важливого суспільного інтересу для стратегічних енергетичних об’єктів.

Чому протест не вщухає?

Для екологів і певної частини місцевої громади цього недостатньо. Правозахисні організації та активісти вказують на ризики фрагментації гірських екосистем, прецедент для подальшої індустріалізації полонин та хитку якість діалогу з громадськістю. Критичні оцінки публічно висловлюють, зокрема, керівниця PAEW Людмила Циганок, наголошуючи на необхідності максимальної обережності у високогірних регіонах.

Еколог Петро Тєстов застерігає: якщо Полонина Руна стане «нормою», подібні проєкти можуть поширитися й на інші карпатські хребти. На його думку, навіть формальна відповідність процедурам ОВД не завжди означає повне врахування довгострокових екологічних наслідків.

Бізнес і держава мають свої аргументи «за»

Натомість представники бізнес-спільноти говорять про енергобезпеку та стратегічну потребу. Колишній очільник «Нафтогазу» Андрій Коболєв порівняв ситуацію з протидією, яка свого часу супроводжувала розвиток газовидобутку: тоді страхи також здавалися непереборними, але без складних рішень країна не змогла б зменшити енергетичну залежність.

Підтримка проєкту з боку більшості підприємців базується на простій логіці: вітрова енергетика — один із небагатьох секторів, здатних швидко наростити генерацію без імпорту палива та з мінімальними викидами CO₂.

Ця справа вийшла далеко за межі однієї полонини. Вона показала системну слабкість — брак довіри між державою, бізнесом і суспільством. Навіть наявність формально законних процедур не знімає напруги, якщо рішення ухвалюються без відчутного для людей діалогу та пояснення компромісів.

Полонина Руна стала знаком вибору, який Україна вимушена робити в умовах війни та енергетичної трансформації: між швидкістю розвитку і згодою суспільства. І саме від того, чи зможе держава забезпечити прозорість і реальну участь громад, залежить, чи стануть вітряки в Карпатах символом сталого розвитку — чи ще однією точкою протиріч на мапі країни.